Ну і що, що ще дитина? Я – людина! Хоч не можу вам сказати Чи відпір добрячий дати. Нагримать, дулю показать – Я не можу здачі дать… І не треба сподіватись, Що я буду шанувати Вас, коли вам буде років 100 Якщо зараз не шаную. Страхом – шану не збудуешь, Хтось колись давно сказав. Рацію він тоді мав. Я вам буду підкорятись, А любити – ні-ні-ні! От до смерті вас боятись, Це під силу вже мені. Вас бісить це страшно буде, Що насправді все – обман. Що хотіли – получили, Хтось колись давно сказав. Я не можу все дослівно В цьому вірші передать. Хоч напевно ще багато Можна було вам сказать. Сподіваюсь – зрозуміли Що я хочу передать: Люди – будьте рівні! Ви - не ділитесь на знать! Ми усі одного сорту: Не раби і владарі! Ми усі звичайні люди, А не монстри – дикарі! Будьте проще й вам воздасться Хтось колись давно сказав, Але рацію він мав.